Семінар 5. Чи навчимося ми слухати й чути?

Більшість дітей із особливими потребами не отримують належної освіти, необхідних знань та умінь, які сприяють саморозвитку, не отримують можливості вчитися спілкуватися. В результаті вони виявляються відірваними від життя. І це лише через те, що наше суспільство і середовище не пристосоване до їх особливих потреб. А інколи потрібно не так вже й багато, щоб дозволити їм бути повноправним членом нашого суспільства та жити повноцінним життям…

Раніше для дітей із особливими потребами єдиним шляхом отримати хоч якусь освіту був спеціалізований інтернат, який по суті є закритим закладом навчання, де діти не можуть ні отримати належних знань, ні здобути навичок та умінь для подальшого самовдосконалення, ні навчитися спілкувати з іншими людьми. Як результат, вони не можуть реалізуватися у дорослому житті, не здатні адаптуватися до нашого життя, не здатні знайти спільну мову з оточуючими людьми. До того ж брак спілкування часто призводить до затримок у розвитку мислення та мовлення, пригнічення емоцій (це може спричинити неадекватність або уповільненість емоцій), зменшення жвавості та активності, а також виникненню надмірної скутості. Для того, щоб уникнути всіх перелічених явищ, слід просто забезпечити дитині із особливими потребами можливість повноцінно спілкуватися з однолітками. 

Семимильним кроком назустріч дітям із особливими потребами є впровадження принципів інклюзивної освіти, за програмою якої такі діти навчаються разом зі здоровими дітьми на рівних умовах. Але при цьому дитину не змушують робити неможливе – навпаки, фізичне середовище школи та навчальний процес пристосовують до потреби конкретної дитини. Наприклад, якщо дитина користується інвалідним візком, їй потрібні побудова пандусів і ліфтів, обладнання спеціальних туалетів і парт.

Жвава і весела, дещо сором’язлива дівчинка, Ксенія Олійник, учениця другого класу навчально-виховного комплексу (НВК) «Барвінок», має ваду слуху, проте це не заважає її спілкуванню з однокласниками. Мама Ксенії, Неля Олійник запевняє, що прогрес дуже помітний, перш за все в тому, що дівчинка все краще й краще розмовляє: «Спочатку було важко, дуже важко. Але все пережилося, подолалося. І після закінчення навчання тут ми підемо до звичайної школи. Адже тут ми працюємо нормально; якщо щось не виходить, то я їй допомагаю. Я бачу, що дитину можна розвивати, і згодом вона говоритиме нормально». Сама ж Ксенія говорить, що навчатися їй подобається: «Дуже люблю читати. Якщо роблю помилку, то знову читаю. Тоді запам’ятовую – тож буду знати». 

Педагоги запевняють, що одним із основних принципів інклюзивної освіти є командний підхід. Командний підхід передбачає активну та постійну співпрацю багатьох спеціалістів та батьків. Єлизавета Цапенко, директор НВК «Барвінок» розповідає: «Коли ми вирішуємо питання, як допомогти дитині, ми вирішуємо його колективно. Бере участь і вчитель, і вихователі, і психолог, і логопед, і інструктор з фізкультури, і музичний керівник. Тобто задіяні всі, щоб ми знали, як найкраще допомогти цій дитині. Але зробити це настільки тактовно, щоб не висувати на перший план проблему, яка є в цієї дитини. Ми завжди йдемо назустріч, якщо є якась особливість у дитини. Тим більше якщо є спільна із батьками зацікавленість у тому, щоб цій дитині допомогти, ми йдемо назустріч». Саме такий підхід допоміг Ксенії. Ольга Прилуцька, вихователь НВК „Барвінок” говорить, що коли Ксенія тільки прийшла до садочку, з нею працювала ціла команда: «Зараз відчутні результати і у вимові звуків, і у самій техніці читання. Правда, важкувато їй писати під диктовку. Важливо, що батьки у дівчинки дуже уважні. Вони постійно заходять сюди, дізнаються про справи, часто передзвонюють додому вихователям, щоб порадитись».  

Тож, дитина із особливими потребами є тією самою дитиною, якій цікаво все нове, яка любить бавитися із однолітками, любить грати і навчатися, проте вона потребує дещо більше уваги, ніж здорові діти. Пані Прилуцька розповідає, що від викладача це вимагає не так вже й багато зусиль, головне тримати дітей із особливими потребами постійно у полі уваги: «Коли готуюся до уроку, то розраховую на те, що в мене мають бути завдання і для слабших, і для сильніших діток. Ось, наприклад, діти із слуховими вадами працюють в тому ж темпі, що і весь клас. Вони не відстають. Якщо я чую, що на чомусь треба акцентувати увагу, сказати голосніше для них, чи пояснити зайвий раз, я це роблю. Вони завжди у полі зору. Але я не акцентую уваги на тому, що вони мають якісь вади чи щось таке. Я їх не виділяю як особливих. Для мене всі діти однакові. І сказати, що в мене хтось кращий, хтось гірший, я не можу. Це просто мій принцип». 

Як бачимо, не так вже й багато треба для того, щоб дитина отримала дорогу в життя, щоб вона мала освіту й перспективу. До того ж, діти із особливими потребами нормально сприймаються однолітками. Таке спілкування є корисним для здорових дітей, бо вчить їх толерантності та робить більш соціалізованими. Батьки здорових дітей не завжди добре сприймають спільне навчання. Але зазвичай їх турбують не фізичні та не інтелектуальні особливості – проблеми виникають лише тоді, коли є невмотивована поведінка дітей, невмотивована агресія. Зазвичай, таким дітям просто потрібна окрема людина, яка могла б їх опікувати впродовж дня. Єлизавета Цапенко говорить: «Діти із особливими потребами були завжди. Та раніше на них ставили хрест. Проте у нас були діти із вадами слуху, зору, мови, вони вирівнялися і пішли до загальноосвітньої школи. Ми державний заклад, тож дитина виконує державну програму. Вона має змогу реалізовувати себе. І вона знає, що вона значуща в цьому колективі. Загальна проблема для нашого суспільства – навчитися слухати і чути. Щоб побачити і зрозуміти, що потрібно кожній окремій дитині».

 
Тож чи навчимося ми слухати і чути, щоб дозволити дітям жити повноцінно та сомореалізовуватися?

Семінар 4. Знеліснення

Знеліснення – це процес перетворення зайнятих лісом земель на угіддя без дерев, такі як пасовища, городи, пустирі тощо. 

Причини знеліснення:
- вирублення лісів без достатньої висадки нових дерев
- пожежі
- урагани
- повені
- кислотні дощі
- інше

Наслідки знеліснення:
- зменшення біорізноманіття
- посилення парникового ефекту
- зменшення запасів деревини
- зсуви грунтів

Єдиний спосіб спостереження за масштабами знеліснення – супутникові зйомки Землі. 1 знімок – $ 5 тисяч.

Країни, що втратили великі площі тропічних лісів: Мексика, Індія, Філіппіни, Індонезія, Таїланд, М’янма, Малайзія, Бангладеш, Китай, Шрі-Ланка, Лаос, Конго, Ліберія, Гвінея, Гана, Кот-д’Івуар.

Щороку на планеті зникає 13 мільйонів гектарів лісу, що дорівнює площі Греції або Нікарагуа. Знеліснення є другою після енерговикористання причиною глобального потепління. На його долю припадає 20% викидів парникових газів.

Дзеркало тижня
1. До теми знеліснення звертаються досить рідко, проте грунтовно. Не зважаючи на меншу кількість публікацій у кількісному вимірі, саме матеріали ДТ дозволили краще розібратися в темі.
2. Інформаційними приводами ставали і природні катаклізми, як-то пожежі на Херсонщині та повені в Карпатах, і тенденції у розвитку цієї галузі, зокрема зникнення смерекових лісів, дослідження питання права власності на ліси, а також День працівника лісу.
3. Усі матеріали були збалансованими та об’єктивними. Лише в одній публікації містився розлогий матеріал із роздумами та аналізом голови Державного комітету лісового господарства України Миколою Колісниченком, який варто було оформити у вигляді інтерв’ю, або, принаймні розбити на підтеми.
4. У цих матеріалах, окрім констатації фактів, були і пропозиції вирішення проблеми, досвід інших країн, запропоновані думки експертів.
5. Важко обрати одну вдалу, оскільки всі вони зроблені якісно. Єдина заувага до матеріалу із Миколою Колісниченком.

Україна Молода
1. Проблеми знеліснення торкається досить мало. Статті якісні.
2. Медіа приводи – пожежі на Херсонщині, повінь, День працівника лісу.
3. Чітко простежується замовник статті «Ліс на ріллі», яким є генеральний директор агролісогосподарського підприємства «Сумиоблагроліс». У решті матеріалів журналісти намагалися збалансовано подавати інформацію. Однак у статті «Ліс рубають – вода приходить» подано лише думку президента України В.Ющенка про вирубування лісів, як основну причину повені. 
4. Матеріали цього видання не лише констатували факти, але і пропонували шляхи виходу із кризових ситуацій, консультуючись із експертами та звертаючись до міжнародного досвіду.
5. Найвдалішим було інтерв’ю із академіком Лісівничої академії наук України, доктором біологічних наук Василем Парпаном, де співрозмовники розібралися у проблемі і змогли просто донести це читачам. Невдалим було повідомлення «Ліс рубають – вода приходить» через його однобокість.

Щотижневик «Вгору»
1. Видання рідко торкається теми знеліснення та вирубки лісів, а якщо все-таке пишуть – то досить вузькоспеціалізовано, наприклад, про особливості лісозаготівлі, вартість деревини після пожежі та специфіку роботи лісника, тощо. Найбільше публікацій припало на 2007 рік. Серед небагатьох статей, які вдалося знайти, одна стаття наполовину слово в слово «запозичена» із ДТ, вона ж була найвдалішою. 
2. Основними інформаційними приводами до написання статей були пожежі, а також крадіжка лісу та незаконне вирубування.
3. Важко простежити замовників матеріалів. Слово надається і науковцям, і членам партій (Партія зелених), правоохоронцям, очевидцям подій. 
4. Переважає констатація фактів (пожежі, розкрадання лісу).
5. Вдалою можна назвати статтю «Дорога до пустелі»: цікаві герої, добре проілюстрована проблема, наведено приклад охорони лісу місцевими мешканцями. Слабшою була стаття «Лісівники – не термінатори» - забагато цифр і відхилень від теми, які лише заплутують.

Gazeta.ua
1. Доволі систематичне висвітлення теми знеліснення, або дотичних до неї тем. За минулий рік з’явилося більше десяти публікацій, більшість із них – влітку та восени. Проте майже немає публікацій за 2007-2006 роки.
2. Медіа приводами для матеріалів цього джерела є у більшості випадків певні дії уряду – затвердження законів та постанов, заяви чиновників і лише у одиничних випадках – стихійні лиха (повені).
3. Замовника матеріалу складно простежити, але «позитивними героями» у більшості публікацій є Юлія Тимошенко та Кабмін.
4. У матеріалах домінує констатація того, що відбулося затвердження певної постанови чи закону, в одиничних випадках робляться спроби проаналізувати цей закон, ще менше випадків – коли надається точка зору експерта з цього приводу, його оцінка того чи іншого закону.
5. «Губернатор Прикарпаття не вважає вирубку лісу причиною повені» - відверто невдалий матеріал, бо є якимсь порожнім, нібито недопрацьованим; є лише млява заява чиновника та дуже загальна спроба подати протилежну думку (останній абзац). 
«До 2030 року зникне половина тропічних лісів Амазонки» - вдалий і дуже цікавий матеріал.  

Derevo.info
1. Інтернет-видання систематично висвітлювало тему знеліснення, вирубки лісів, лісових пожеж. Багато писали у 2008 році та на початку поточного. Однак, більшість матеріалів – невеликі замітки та повідомлення, тож їм часто бракувало грунтовності.
2. Медіа приводами публікацій ставали пропозиції науковців та працівників галузі щодо збереження лісів, поліпшення методів ведення лісового господарства, прийняття постанов та законів, які стосуються галузі, результати досліджень.
3. Замовник не простежується, матеріали є об’єктивними.
4. Здебільшого у матеріалах цього видання простежувалася констатація фактів, але багато публікацій розказували про нові можливості, проте не було системного аналізу.

5. Основною підставою для критики є поверховість деяких матеріалів (наприклад, публікація про ялинки до Нового року). Вдалим матеріалом є стаття «Карпатам — природозбережні технології лісозаготівель»: чітко формулюється проблема та пропонуються конкретні шляхи її вирішення.

Висновки:

1. Чи є медіа, яке порівняно більше за інші висвітлює обрану екологічну проблему?
2. Хто/що створює медіа приводи: кризові явища/катастрофи, донори, приватні компанії… 
3. Хто є замовником матеріалу? 
4. Що домінує у матеріалах: констатація проблеми, шляхи вирішення, досвід зарубіжних країн…?
5. Навести вдалий і невдалий приклади висвітлення екологічної проблеми.

1. Із розглянутих видань більше за інші темі знеліснення приділяло увагу спеціалізоване інтенрет-видання derevo.info. Решта видань пишуть на цю екологічну проблему час від часу або регулярно. Найгрунтовніші матеріали містилися у «Дзеркалі тижня».

2. Частота повідомлень та статей про знеліснення варіювала залежно від різних подій. Особливо підвищувалася під час і після пожеж, повеней та інших природних катаклізмів. Другими за частотою є матеріали про незаконне вирубування лісів. Також медіа приводами ставали День працівника лісу, прийняття законів та постанов, і дуже рідко – пропозиції від науковців чи громадських організацій щодо поліпшення методів ведення лісового господарства.
Дуже часто знеліснення і вирубування лісів згадується у інших контекстах, зокрема, наприклад стаття про коал, що живуть лише в евкаліптових лісах, а ці ліси поступово зникають, або про парниковий ефект, де обов’язково згадують вирубування лісів, або про міжнародні конференції, де торкаються екологічних проблем.

3. Більшість матеріалів, особливо невеликі замітки, є збалансованими. Решта ж матеріалів, на нашу думку, мала замовників: власники агропідприємств та лісових господарств (наприклад, «Сумиоблагроліс»), серед політиків найчастіше фігурувало ім’я Юлії Тимошенко.

4. Всі видання більш менш докладно констатували проблему, перечисляли мінуси, наводили всі сумні наслідки. Та мало хто пробував показати альтернативу та шлях вирішення проблеми. На диво не багато було звернень до досвіду зарубіжних країн, як у «ДТ», «УМ» та і в інтернет-виданнях. Ще хотілося відзначити «ДТ», яке єдине давало історчну перспективу, і саме це допомагає зрозуміти, чому і коли виникли херсонські ліси, та чому зникає карпатська смерека.

5. Запам’яталися статті Дар'ї Аверченко «Пустеля повертається. У цьому році ліси на Херсонщині горіли… 367 разів», інтерв’ю із Ярославом Целенем про масове всихання карпатської смереки, матеріал «ДТ» про те, що вирубка лісів не впливає на повені, та невелика замітка із gazetа.ua про зникнення половини тропічних лісів Амазонки до 2030 року.

Погано написані та неінформативні статті про новорічні ялинки (derevo.info), однобока стаття «УМ» «Ліс рубають — вода приходить».

Семінар 3. Про Доллі, клонів та інші приємності

Ірина Шарпінська, Надія Майна

Вже давно існує образ клона в науковій фантастиці, кіно... Однак це реальність, яка стає до нас все ближче із розвитком технологій. Не зважаючи на те, що клонування є молодою галуззю, воно вже породило психічну хворбу – клонофобію або страх перед клонованими людьми, перед їх можливою перевагою у фізичному, моральному та духовному розвитку. Чи такий страшний клон, як його малюють?

Для початку варто розібратися, чим є процес клонування. Це – створення організму, який є точною генетичною копією іншої істоти. Як не дивно прозвучить, але клони людини існували завжди. Вони не були створені у лабораторії, це – однояйцеві близнюки. А взагалі, вчені виділяють два способи клонування: штучне запліднення і перенесення ядра соматичної клітини.

Клонувальна „кухня”

Штучне запліднення (Artificial Embryo Twinning) – технологія, що дозволяє відтворити природній процес створення близнюків. Однак замість материнського організму, запліднення відбувається у чашці Петрі (лабораторний посуд). Запліднені клітини штучно розділяють, дозволяючи їм розвиватися кожній своїм шляхом. Утворені ембріони пересаджують в організм сурогатної матері.

Перенесення ядра соматичної клітини (Somatic cell nuclear transfer, SCNT) – саме таким методом клонували Доллі у 1996 році, а представили світові через рік. Вона була точною копією вівці – донора соматичної клітини. Для цього дослідники вилучили соматичну клітину дорослої вівці і пересадили її ядро у яйцеклітину іншої вівці, з якої попередньо вилучили ядро. Під дією хімічних подразників яйцеклітина з новим ядром почала функціонувати як щойно запліднена зигота. Вона розвинулася у ембріон, який пересадили сурогатній матері. Особливістю клонування Доллі є те, що це був перший ссавець, клонований із соматичної клітини дорослого організму. Доллі прожила вдвічі менше, ніж звичайна вівця. Вчені дійшли висновку, що природу обдурити не вдалося, і генетичний вік Доллі при народженні вже був рівний віку шестирічного донора.

Відмінність між цими методами полягає у використаних клітинах. У першому випадку обидві клітини – статеві (одна батьківська – сперматозоїд, друга материнська - яйцеклітина). У другому ж – соматичну і статеву.

Бізнес-клон

Однак технології клонування почали застосовувати значно раніше: так, ще у 1963 році китайський вчений Тонка Дизху клонував рибу короп. Результати його дослідів, опубліковані у невеликому науковому журналі, донедавна залишалися непоміченими. Сьогодні вже клоновані теля (1997), коза (2000), свиня (2000), кіт (2001), дикий баран (2001), олень (2003), щур (2003), кролик (2003), кінь (2003), мул (2003),собака (2005), ховрах (2006).

Більше того, клонування домашніх улюбленців вже стало бізнесом. У 2004 році вперше із комерційною метою клонували кішку. А вже в січні цього року Ніна та Едгар Отто отримали клона їхнього пса породи лабрадор Ланцелота, який помер від раку влітку торік. Право клонувати свого улюбленця подружжя виграло на Інтернет-аукціоні за 155 титсяч доларів.

КлонОпанацея

Після перших повідомлень про клони виникло питання: а для чого вони? Вчені пояснюють, що два різновиди клонування – репродуктивне та терапевтичне – дозволяють у першому випадку штучно відтворювати живих істот, у тому числі людину. У другому – вирощувати окремі органи та види тканин у донорських та фармацевтичних цілях. Останнє займається отриманням стовбурових клітин із клонованих ембріонів, які до 14 днів складаються лише із клітин цього виду. У дорослої людини стовбурові клітини є лише у кістковому мозку, а у дуже незначній кількості – у всіх органах. Стовбурові клітини є „будівельним” матеріалом організму. Вони можуть розвиватися у будь-який вид тканини – нервову, м’язову і т.д. Це дозволить лікувати не лише травми, але і вроджені дефекти, ураження спинного мозку, діабет, артрит, хвороби Альцгеймера, Паркінсона та інші. Противники вважають, що у клонованих стовбурових клітинах виникають хромосомні збої, а це ризиковано для життя та здоров’я пацієнта.

Багато-хто вбачає у клонуванні можливість омолодитися, а дехто і досягти безсмертя. Особливо це характерно для різних сект, наприклад раелітів (Raelian cult). Її „єпископ” – Бріджит Буасельє, одна з найвідоміших клонмейкерів, очолює законспіровану компанію „Клонейд”. У 2002 році вона разом із колегами „по цеху” Панайотісом Завосом та Северино Антінорі повідомили, що з’явився перший клон – дівчинка на ім’я Єва. Однак переконливих доказів існування клонованої дитини вони надати не змогли.

Клон - нове життя?

Найжвавіші дискусії точаться саме навколо теми клонування людини. Вчений Ян Вілмут з Інституту Рослін, який створив вівцю Доллі, заявив, що спроби клонувати людину є небезпечними і безвідповідальними, а крім того, можуть відкинути назад медичні дослідження. "Хоча технології репродуктивного клонування людини не існує, завдяки цьому прориву у нас тепер є ефективний метод, завдяки якому будь-яка людина, молода або стара, повноцінно здорова або безплідна, гетеросексуальної або гомосексуальної орієнтації, може передати свої гени дитині, скориставшись клітинами шкіри", – пояснює біотехнолог, доктор Роберт Ланца. На думку вченого, дуже мало ембріонів, створених генетичним методом, мали б шанс прожити довгий час. А навіть якби їм це вдалося, то вони страждали б від вроджених дефектів.

Основною є етична проблема використання ембріонів як джерело стовбурових клітин. Релігійні та деякі громадські організації вважають ембріон живою істотою. Серед нових семи смертних гріхів, прийнятих Папою Римським, є "маніпуляції на генному рівні". "Не зважаючи на величезну вигоду, яку може отримати людство (від наукових розробок), деякі приклади демонструють явне порушення порядку природи, які не лише суперечать святому характеру життя, але і обкрадають природну сутність людського творіння і сім’ї", - зазначив понтифік у своїй програмній промові у штаб-квартирі ООН.

Правове регулювання (не)буття клонів

Це однак не стримало Австралію, яка стала першою країною, де видали ліцензію на клонування людських ембріонів для отримання стовбурових клітин. На міждержавному рівні питання клонування регулюється рядом постанов. Так, Всесвітня декларація ЮНЕСКО про геном людини та права людини (1997) стала першим міжнародним документом, який засудив репродуктивне клонування людини як дію проти людської гідності. „Дії, спрямовані проти людської гідності, такі як репродуктивне клонування люських істот, не припустимі...” (Ст. 11 Декларації). У резолюції Європейського парламенту щодо клонування (1997) зазначається, що клонування порушує право людини на її генетичну ідентичність. І вже у 2005 році прийняли Декларацію ООН з Клонування людини, на підтримку якої проголосували 85 держав з 192. На сьогодні 50 держав ввели на національному рівні заборону на клонування людини, виробництво ж клонів не регламентоване в жодній країні.